Цікаво

Про літургію Напередосвячених Дарів

Настав час Великого Посту і цей період ми молимося богослужіння, які характерні саме для цього часу. Серед них і Літургія Напередосвячених дарів.

Богослужіння Великого посту, які постійно спонукають до застанови і покаяння, зображають стан душі, яка кається і плаче про свої гріхи. Цьому відповідає і зовнішній образ здійснення богослужінь у часі посту: у седмичні дні Великого посту, виключаючи суботи і неділі. Церква не звершує повної Літургії. Натомість, щосереди і щоп’ятниці здійснюють Літургію Напередосвячених Дарів. Її служать у Великому пості у такі дні: у середу і п’ятницю перших шести тижнів посту, у вівторок або четвер 5-го тижня, у перші три дні Страсного тижня. Літургію Напередосвячених Дарів можуть відправляти також у понеділок, вівторок і четвер, починаючи з 2-го тижня Великого посту.

Перша і основна характеристика Літургії Напередосвячених Дарів – це вечірнє богослужіння, точніше, причастя після вечірні. У ранні часи церковної історії це богослужіння не мало своєї теперішньої урочистості, і його зв’язок з Вечірнею був ще більш очевидним. Євхаристія – завжди закінчення приготування і звершення очікування, а через те, що в Церкві піст є найголовнішим виявом приготування, то досконалий піст увінчується Причастям після вечірні.

Дійсно, ніде краще і повніше не пізнати значення посту, ніж у ці дні вечірнього причастя, і не тільки Великого посту, але й усієї Церкви і загалом християнського життя. У Христі ціле життя, час, історія, сам космос стали чеканням, приготуванням, надією, вознесінням. Христос уже прийшов, та Царство Його ще попереду! На землі, «у світі сьому», ми можемо лише передчувати славу і радість Царства Небесного; одначе в Церкві ми полишаємо світ цей і духовно зустрічаємося з Христом на Його трапезі, споглядаючи в тайниках свого серця Його нетварні світло і славу. Це передчуття дається нам, щоб ми, возлюбивши Царство Боже, бажали якнайдосконалішого спілкування з Богом у грядущому «невечірньому дні». І щоразу, немовби наперед зазнавши «миру і радості Царства Небесного», ми повертаємось у земне життя, де перед нами знову довгий, вузький і тернистий шлях. Із свята ми повертаємося у реальність посту, в життя, що є приготуванням і чеканням. Ми чекаємо вечора цього земного життя, коли будемо учасниками «Світа Тихого святої слави Безсмертного Отця Небесного» – початку, якому не буде кінця.

Літургія Напередосвячених Дарів стала характерною особливістю лише Великого посту, і поволі, під впливом великопосного богослужбового духу, тієї «світлої туги», про яку ми вже мовили, вона здобула ту неповторну красу і урочистість, що становлять духовну вершину великопісного богослужіння.

Богослужіння розпочинається з Великої Вечірні, однак перший поклик священика той самий, що і на Літургії: «Благословенне Царство Отця й Сина і Святого Духа…»; отже все богослужіння звернене до надії Царства, воно є тим духовним очікуванням, яке визначає також собою увесь Великий піст. Далі, як заведено, йде вечірній псалом (103): «Благослови, душе моя. Господа…», велика єктенія і 18 катизма (частина) Псалтиря. Цю катизму читають кожного дня тижня Великого посту. Вона складається з псалмів 119-133, що їх називають «піснями сходження». Ці псалми співали на сходах Єрусалимського храму, піднімаючись ними; це пісня людей, що зібралися для молитви й готуються до зустрічі з Богом: «Я радів, як казали мені: ходімо до дому Господнього..» (Пс. 121,1) – «Благословіть нині Господа, всі раби Господні, що по ночах у домі Господньому ви стоїте! Ваші руки здійміть до святині, і Господа благословіть! Нехай благословить тебе із Сіону Господь, що вчинив небо й землю!» (Пс. 133).

Під час читання цих псалмів священик бере Агнця (Святі Дари), освяченого попередньої неділі, і кладе його на дискос. Потім, після перенесення дискосу з престолу на жертовник, він наливає вино в чашу і покриває Святі Дари, як це звичайно робиться перед Літургією. Слід зазначити, що все це чиниться мовчки, без жодних молитов священика. Статут наголошує цю особливість: всі молитви вже були прочитані на недільній Літургії.

Після малого входу і співу «Світло Тихе…» читають дві вказані на цей день паремії, тобто читання із Старого Заповіту, взяті з Книги Буття і Притч. Поміж цими читаннями (пареміями) здійснюється обряд, що нагадує нам ті часи, коли Великий піст головним чином був присвячений приготуванню оглашенних до Хрещення. Під час читання першої паремії з Книги Буття священик ставить запалену свічку на Євангеліє, що лежить на престолі; після закінчення читання священик бере свічку і кадило й благословляє молільників, проголошуючи: «Світло Христове просвітлює всіх!» Свіча – символ Христа, Світла світу. Те, що свічу ставлять на Євангеліє під час читання Старого Заповіту, означає, що все пророцтво справдилося у Христі, Котрий просвітив Своїх учнів, щоб вони «розуміли Писання». Старий Заповіт веде до Христа так, як Великий Піст веде до просвічення тих, хто охрещується. Світло Хрещення, що поєднує оглашенних з Христом, відкриває їх розум для осягнення науки Христової.
Після другого читання зі Старого Заповіту, за вказівкою статуту, мають співати п’ять віршів із вечірнього псалому (140), що починається словами: «Хай стане молитва моя, як кадило перед лицем Твоїм…». Цей псалом уже співали перед входом; то яке ж значення співу тих самих віршів удруге? Можна припускати на підставі декотрих посилань, що повторний спів цих віршів сягає найранішого періоду служіння Літургії Напередосвячених Дарів. Вірогідно, що в ті часи, коли ця Літургія ще не набула теперішньої урочистості і полягала в здійсненні Причастя на вечірні, ці вірші співали під час причащання. Нині ж вони є ніби чудесним покаянним вступом до другої частини богослужіння, тобто до самої Літургії Напередосвячених Дарів.

Ця друга частина починається з Літургії Оглашенних – цілої низки особливих молитов і прохань за тих, хто готується до Хрещення. У першій ми просимо очистити нашу душу, тіло і почуття: «…і око хай уникає всякого погляду лукавого, і слух хай не прихиляється до слів пустих, і язик хай буде чистий од слів непристойних. Очисти уста наші, що хвалять Тебе, Господи, учини, щоб руки наші від злих учинків здержувалися, лише угодне Тобі діяли, зміцнюючи всі наші члени й помисли благодаттю Твоєю».

Друга молитва готує нас до перенесення Напередосвячених Дарів. «…Бо ось Пречистеє Його Тіло і Животворча Кров, що в оцю годину входять, що їх проводить невидимо множество воїнства небесного, будуть подані на цій таємній трапезі; дай нам неосудно причаститися їх, щоб просвіщаючи ними духовні очі, ми стали синами світла і дня».

І ось настає урочиста мить перенесення Святих Дарів на престол. Зовні цей вхід подібний на великий вхід у Літургії, але за сутністю і духовним значенням він, звісно, інший. У повному євхаристійному богослужінні великий вхід – це перенесення (приношення) ще не освячених Дарів: Церква приносить себе, своє життя, життя своїх вірних і все творіння Боже у жертву Богу, включаючи цю жертву в єдину і досконалу Жертву Самого Христа. Згадуючи Христа, Церква згадує всіх тих, кого Він покликав для їх відкуплення і спасіння. На Літургії Напередосвячених Дарів немає ні пропонування, ні жертви, ні Євхаристії, ні освячення, проте нам відкривається і стає явною таємниця присутності Самого Христа!

Великий вхід виник з потреби перенесення Напередосвячених Дарів, котрі до цього перебували не на престолі, а зберігалися в певному особливому місці, іноді навіть не в храмі. Перенесення Дарів, природно, вимагає виняткової урочистості, адже в богослужінні воно символічно зображує явлення Христа і звершення Пасхи, молитви і чекання, наближення сподіваного порятунку, втіхи і радості.

Нині сили небесні з нами невидимо служать, тут бо входить Цар Слави, а вони Жертву таємну звершеную з честю проводять. З вірою й любов’ю приступімо, щоб учасниками життя вічного бути. Алилуя, алилуя, алилуя.

Святі Дари тепер перенесені на престол, а ми, готуючись до Причастя, прохаємо: «…освяти душі й тіла всіх нас освяченням неодійманим, щоб із чистим сумлінням, із не осоромленим лицем, із просвіченим серцем причащаючись цих Божественних Святощів і від них оживаючи, ми з’єдналися з Самим Христом Твоїм, Істинним Богом нашим. Який мовив: хто споживає Моє Тіло і Мою Кров, той у Мені пробуває і Я в ньому… щоб ми стали храмом Пресвятого і Поклоняємого Твого Духа, визволившись од усякого підступу диявольського… та осягнули обіцяні нам блага зо всіма Твоїми святими…»

Далі йде Молитва Господня, яка завжди завершує наше приготування до Причастя: промовляючи молитву Самого Христа, ми тим самим приймаємо Дух Христа як свій власний, Його молитву до Отця як нашу, Його волю, Його бажання. Його життя як наші власні.

Розпочинається Причастя під спів причасного вірша: «Вкусіте і пізнайте, що Добрий Господь!».

Богослужіння закінчується і священик проголошує: «З миром ідімо!». Остання («Заамвонна») молитва підводить підсумок значимості цього богослужіння, цього вечірнього Причастя, задля нашого подвигу у час посту.

«Владико Вседержителю, Ти все творіння премудро сотворив і невимовним промислом задля Своєї доброти привів нас до цих священних днів на очищення душ і тіл, на втихомирення пристрастей, у надії воскресіння. Ти в сороковий день вручив угодникові Твоєму, Мойсееві, скрижалі. Богом писаний Закон; дай і нам. Милостивий, подвигом добрим трудитися, час посту завершити, віру непохитну зберегти, голови невидимих зміїв сокрушити і переможцями над гріхом стати, і щоб змогли ми неосудно поклонитися й Святому Воскресінню…»

Джерело: www.oranta.org