Парафія – спільнота спільнот

 

Рушійною силою парафіяльного життя є малі групи. Без них наступає процес, якогось розрідження життя у вірі, ослаблення та приведення до рівня виконання лише того, що наказано, тобто християнського мінімалізму. Однак це не можуть бути будь-які малі групи. Тим більше не говоримо тут про такі, які нагадують кола взаємного поклоніння або поклоніння священику. Тут потрібні спільноти, тому що парафія має бути спільнотою спільнот.

Що таке спільнота?

       Перш за все, має бути спільнотою з Отцем через Христа в Святому Дусі. Це є основою християнського життя, без неї все зависає у вакуумі. Відносини з Богом створюють спільноту між людьми, яка має свій фундамент в об’єднуючій дії Святого Духа. Прототипом будь-якої спільноти є сама Пресвята Трійця, і любов , яка панує в ній. Першою реалізацією є Церква, яка є спільнотою в Святому Дусі. Спільнота це організм, який складається з живих клітин, а живі клітини, це малі спільноти. У цьому сенсі парафія є також спільнотою спільнот, так як вся Церква на сьогодні – у світлі Другого Ватиканського Собору – розглядається як спільнота. Людина не може переживати справжніх відносин з необмеженою кількістю людей. Звідси береться постулат малих спільнот, які називаються основними спільнотами.

“Я – Ти”, а потім “Ми”

        Передбачається, що така спільнота формується в якійсь групі по принципу безпосередніх стосунків «я – ти», а потім “ми”. ЇЇ розмір залежить від раніше згаданого обмеження кількості відносин, які людина може пережити. Отже, це група з кількох людей, де кожен знає один одного по імені. Ця основна спільнота є проміжним етапом в будуванні спільнотового зв’язку в більшій групі, якою є Церква. В такій спільноті можна досвідчити еклезіальний вимір «ми», і як результат також живу Церкву.

Без таких малих спільнот не можливо реалізувати спільнотову модель парафії, і як наслідок також досвіду Церкви, як спільноти. Тільки створення і розвиток таких спільнот, їх свідоцтво та участь в апостольстві, може привести до відновлення парафії в її спільнотовому вимірі.

“Єдність у розмаїтті”

      Створення спільнот ПОВИННО (!!!), за своєю природою, опиратися на їх різноманітності. Одним з “чудес” Церкви є те, що кожен може знайти в ній своє місце. Це повинно перекладатися на велику кількість спільнот у парафії. Вони не є конкурентами між собою, хіба що мотивують один одного до більших зусиль. Звичайно, вони не можуть боротися, або конкурувати за людей. Крім того, не потрібно розмножувати групи подібні за характером, а радше творити свого роду “федерації” для окреслених завдань. Також мова не йде про те, щоб належати до як найбільшої кількості груп, ніби колекціонуючи членство.

 “Серце спільноти – Воскреслий Ісус”        

    Спільнота не тільки для того, щоб діяти. Найбільшим даром спільноти є факт переживання особистих та спільнотових відносин з Ісусом, проголошення та реалізації Церкви. Таку роль виконують спільноти Церкви. Вони об’єднують людей різного віку, з різними умовами життя, з різною освітою, інтересами і т.д., які не пов’язані між собою іншими узами крім віри, адже Церква збирає тих, хто вірить. Ці спільноти мають також характер катехуменальний – ведуть до християнської зрілості, через навчання, яке базується на дарі таїнства хрещення. Тільки в таких спільнотах, Церква сьогодні може фактично виконувати свою катехуменальну функцію. З іншого боку, важко знайти важливішу мету існування спільнот, як впровадження в життя Церкви, в персональні і особисті відносини з Христом. Не всі руху та спільноти в Церкві, можна назвати еклезіальними. Адже зустрічаємося з рухами, які мають особливе и спеціалізоване апостольське завдання. Однак що важливо, серед них є такі, які виконують свої завдання не відмовляючись від інтегрального навчання для своїх членів, з метою досягнення спільноти з Богом і людьми, і базують на цьому навчанні. Приналежність до спільноти, яка має характер навчальний, яка поглиблює особисті відносини з Отцем через Христа в Святому Дусі, повинна бути фундаментом. Це свого роду «дім» християнина, в якому він живе і розвивається. З нього він “виходить” для дій, на користь спільноти, будь то мала, чи велика – парафіяльна, єпархіальна.

До зрілої віри!

       Не всі спільноти в приході мусять робити щось дуже помітне, вражаюче. Велика небезпека полягає у введенні до життя Церкви, особливо до її діяльності людей, які не переживають віру як фундамент свого життя. Такі “старі люди” (не говоримо тут про вік, але про ставлення до життя), які не оновилися в Христі, раніше чи пізніше призводять до спотворення місії Церкви, часто роблячи її клаптиком для догляду за своїм его. Іноді трапляються і такі, які намагаються якимось чином “випливти” в християнських колах, блиснути, заіснувати, і все це для власної користі. Тому так важливе є значення катехументальних спільнот, які виконують роль школи, в якій формується зрілість християнина. Роль таких спільнот є навчання, а не дія. У кожній парафії повинні бути катехуменальні спільноти, адже вони є фундаментом, для розвитку всіх інших. Катехументальне завдання не здається повним чарівності та блиску, адже відбувається в таємниці, триває багато років і часто не приносить блискучих результатів, але … без нього не буде нічого. Якщо ці спільноти допоможуть в досягненні зрілості віри, то як результат буде служіння і то набагато плідніше, адже збудоване на фундаменті Христа. На закінчення хотів би підкреслити, що малих спільнот, особливо тих еклезіальних, не належить розуміти як альтернативу для місцевих спільнот – парафій, а як реалізацію в їх рамках дійсності Церкви – спільноти. Еклезіальні спільноти служать місцевим спільнотам, не через просте віддання себе у їх розпорядження, але, збагачуючи їх своїм харизматом. Еклезіальні рухи, в свою чергу, якщо є справжніми і покірними дії Святого Духа, повинні прямувати до єдності Церкви, діючи в єдності з єпископами та інших пастирями, які повинні бути гарантами та опікунами єдності Церкви. Еклезіологія Собору чинить, що можлива повна інтеграція між парафією та діючими на її території еклезіальними рухами. Останні через свою євангелізаційну та навчально-катехуменальну діяльність та пробудження і підготовку до служіння різних харизматів, можуть виконувати основні життєві функції місцевої спільноти. Процес натурального поглинання рухів місцевою спільнотою, було б тоді чимось дуже позитивним і бажаним.