СЛУЖІННЯ
- Святої Тайни Євхаристії (Св. Літургія)
- Святої Тайни Сповіді (на кожній Св. Літургії)
- Хворим по дамівках (Св. Тайна Сповіді, Св. Тайна Євхаристії, Св. Тайна Єлеопомазання)
- Звершення Св. Тайни Хрищення та Св. Тайни Миропомазання, Св. Тайни Подружжя
- Уділення освячення та благословеня: у неділі і свята молитва-благословення дітей та їх батьків після дитячої Св. Літургії (служиться о 11:00 год.), молитви сцілення (за проханням), благословення домівок, ПАСОК, зілля та першоплодів тощо.
- Сповнення похоронів
- Духовні бесіди
- організація духовнопізнавальних мандрівок (для старших, дітей, та молоді)
- організація дитячих християнських таборів
Служіння СЛОВА:
- ПРОПОВІДІ
- У спільноті “Матері в молитві” (кожна друга неділя місяця та щовівторка)
- У спільноті “Архибратство Матері Божої Неустанної Помочі” (кожна перша неділя місяця)
- У спільноті “СЛОВО ЖИТТЯ” – Lectio Divina (що середи)
- У спільноті “Марійська і Вівтарна дружини” – наука, молитва, духовна бесіда (щоп’ятниці)
- навчання маленьких діточок (5-7рр.)(щоп’ятниці)
- катехизація-підготовка дітей до Першої Св. Тайни Сповіді і урочистого Св. Причастя, катехизація дітей наступних років що отримали Св. Тайну Сповіді (щосуботи)
- бесіди-науки для батьків дітей, що готуються до Першої Св. Тайни Сповіді і урочистого Св. Причастя (раз у місяць)
- науки для тих, що готуються до Св. Тайни Подружжя
- реколекційні науки
- парафіяльний вісник “ЄДНІСТЬ У ХРИСТІ”
- парафіяльний сайт
У Святому Євангелію є гарна і зворушлива сцена, коли Ісус Христос після свого воскресіння, на березі Генезаретського озера, тричі запитав апостола Петра, чи він Його любить. І на потрійну заяву любові Петра, Христос тричі сказав до нього: «Паси мої ягнята, паси мої вівці» (Ів. 21:16). І згідно цього при свяченнях єпископами священиків Ісус Христос доручає пасти Його ягнята і Його вівці. І як це видно зі сцени з апостолом Петром, тою мірою любові священика до Христа, має бути його ревність і старання про спасіння душ. Одна з найстарших християнських ікон, що знаходиться у римських катакомбах – це ікона Доброго Пастиря. Тут Христос представлений як добрий Пастир поміж своїми овечками або як на своїх раменах несе загублену овечку. Христос хоче, щоб так, як Він, так і Його священики були добрими пастирями. Звідси його почесна назва: душ-пастир. Обов’язки священика – душ-пастиря найкращі обов’язки на землі, але й найважчі, та їх нагорода велика в небі.
І. Обов’язки душпастиря – найкращі обов’язки
1. З огляду на доручену працю.
Ісус Христос покликав священиків до високого святого завдання на землі, щоб спасати людські душі, за які Він віддав своє життя на хресті. У справі спасіння душ кожний священик покликаний, щоб бути Христовим помічником, заступником, другим Христом.
«Я не вірю, – каже св. Іван Золотоустий – щоб міг спастися той, хто нічого не робить для спасіння ближніх».
2. З огляду на засоби.
До успішного виконування душ-пастирської праці Христос дає священикуі найкращі засоби, що ними є: проповідь, святі Тайни та катехизація.
а) Боже слово – проповідь. Це обов’язок священицького стану, доручений самим Христом. Як до апостолів, так і до священиків Христос каже: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи… Навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав» (Мт. 28:19-20). Св. апостол Павло в листі до свого учня Тимотея пише: «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, картай, погрожуй, напоумлюй із усіею терпеливістю та наукою» (2 Тим. 4:2). «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелія» (1 Кор. 9:16).
Про значення проповіді св. Іван Золотоустий каже: «Крім діл залишаеться ще один спосіб лікування: Навчання словом… Чи треба припекти чи відтяти, необхідно вжити слово. Якщо воно нічого не допоможе, то і все інше надаремно». Митрополит Андрій Шептицький говорить: «Проповідь е першим обов’язком священика і вона накладає на нього обов’язок святого життя… Такою е віра людей, якою е проповідь священиків» (Про гідність священика).
б) Святі Таїнства. Священик є управитель святих Таїнств Божих. Через святу тайну Хрещення він вчиняє немовля Божою дитиною і членом святої Церкви. У святій тайні Покаяння він в імені Христа відпускає гріхи і привертає каяннику Божу ласку. На святій Літургії він подає вірникам Пресвяте Христове Тіло і Кров під видом хліба і вина. Він благословляє молодят у святій тайні Подружжя на дорогу життя.
в) Катехизація дітей. Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький в особливий спосіб доручає і наказує священикам навчати дітей катехизму. «Не вважаю добрим священиком того, – каже він – в селі якого діти не знають катехизму. Катехизація дітей – це перший і рішуче найважливіший обов’язок душ-пастиря. Не можна собі достатньо з’ясувати того, як важливою е наука катехизму для дитини на ціле її життя. Одне слово з Божої науки, сказане ревним катехитом, може зробити таке враження і вплив на розум і на серце дитини, яке не вдасться затерти до старості. Цілий напрям життя, найосновніші поняття життя, усі чесноти християнина, а звідти й ціла вартість його праці, залежить від того, чи він замолоду перейнявся наукою віри. Священик, навчаючи дітей релігії, працюе над найкращим і найбільшим ділом, над яким лише людині дано будь-коли працювати» (Наука катехизму).
Відомий німецький єпископ Кеттелер влучно каже: «Катехизм е для всіх станів, для кожного віку дороговказом через блудні дороги життя до неба, посудиною на хліб життя. Тому катехизм повинен бути в кожній родині першою, найважливішою і багатовживаною книжкою, з якої користае кожна особа».
II. Обов’язки священика – найважчі обов’язки
«Ведення душ, – каже св. Григорій Богослов – це мистецтво понад усі мистецтва, і знання понад усяке знання». Обов’язки священика-душпастиря не тільки найкращий на землі, але й найважчі обов’язки з огляду на велику відповідальність перед Богом, перед Церквою і перед власним сумлінням, з огляду на вимоги вірників до священика і на хрест – жертву священика.
1. Велика відповідальність.
Тут йдеться про найважливішу справу на землі – про Божу славу і спасіння безсмертних душ. Ти пастир? – запитує св. Василій Великий, і відповідає:
«Отож, вважай, щоб не занедбав того, що до пастиря належить! Те, що заблукало, приведи назад, перев’яжи зраненого, вилікуй хворе». А св. Іван Золотоустий каже: «Коли пастух втратить вівці або через хижих вовків, або напад грабіжників, або через заразу, або яку іншу причину, то можливо, що він ще може надіятися на якесь прощення від власника стада, – однак той, кому доручені душі, і кому віддане старання про розумне Христове стадо, то він через загибель таких овець завдає не матеріальну шкоду, а шкодить власній душі, тому то й обов’язок його набагато важливіший і важчий» (Про священство).
2. Стан душпастиря накладає великі обов’язки.
Добрий душ пастир має вести й навчати свої овечки не тільки словом – проповіддю, але також ділом і прикладом.
а) Душ пастир має бути всім для всіх. Головною засадою життя і праці душ пастиря повинна бути засада апостола Павла, який каже: «Для всіх став я всім, щоб конче деяких спасти» (1 Кор. 9:22).
Св. Василій Великий запитує: «Якими мають бути згідно Святого Письма ті, яким довірена проповідь Євангелія?» – і відповідає: «Апостолами й слугами Христа, і вірними господарями Таїнств Божих… Проповідниками небесного царства… Образом і законом побожності… Вони повинні бути оком у тілі… Вони – пастирями Христових овець… Вони – лікарями, що з великим співчуттям лікують недуги душ… Вони – батьками і годувальниками своїх дітей… Вони – помічниками Бога, які віддали себе цілих за Церкву в самих ділах достойних Бога… Вони – садівниками, що насаджують Божі вітки… Вони – будівниками Божого храму» (80 М. Пр, гл. 12-21).
б) Він – душ пастир ділом. Священик найперше має знати своїх овечок, щоб міг сказати за Христом: «Я – добрий пастир, і знаю своїх, і мої мене знають» (Ів. 10:14). Для цієї мети він часто відвідує своїх парафіян. Особистий контакт душ-пастиря зі своїми вірниками – це один з вічних засобів тримати людей при вірі, Церкві й народі. Вірники радіють, якщо парох ними цікавиться. Ось приклад:
В одній парафії парох зауважив, що один з його парафіян не був у неділю на Службі Божій. Не знаючи, що сталося, парох іде, щоб його відвідати. Він радо приймає священика і думає, що священик має йому щось сказати. А священик думає, що він може запитає його, чому він прийшов. Тим-то, ні один, ні другий не діткнувся тієї справи. На відході парафіянин каже до священика: «Отче, ваші відвідини – це для мене добра проповідь. Хочу вас запевнити, що в наступну неділю я вже буду в церкві».
Добрий душ пастир відвідує хворих, бідних, опущених у парафії і, по змозі, їм допомагає. Добрий пастир дбає про церковні товариства та ними опікується. Він ревно дбає, щоб його вівці мали постійно добрий духовний корм, що ним є релігійна, культурна, виховна, народна преса. Найкраще слово в церкві скоро забувається; це перехідна пожива, а добра преса – духовна пожива і постійний місіонер у хаті. Добра преса – це необхідний співпрацівник пароха. Вона має силу добрих у вірі утвердити, захитаних укріпити, відпалих до Христа привернути, і заблуканих до Церкви привести.
в) Він – душ пастир прикладом. Латинське прислів’я каже: «Verba volant, exempla trahunt», – тобто: Слова літають, а приклади притягають. Життя душпастиря має бути відбитком життя Ісуса Христа. Все, що він навчає, вірники повинні бачити в його власному житті. До священиків стосуються Христові слова: «Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори» (Мт. 5:14). Священик має так поводитися, щоб міг сказати до своїх вірних словами апостола Павла: «Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кор. 4:16). А в іншому місці він каже: «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор. 11:1). Добрий приклад священика – це найкраща проповідь.
3. Жертва – хрест священика.
Жертва-хрест – це щоденний хліб кожного душ пастиря. Вона нерозлучна від звання священика. До священиків каже Христос:
«Не є учень понад учителя, ані слуга над пана свого» (Мт. 10:24). Про життя жертви душпастиря св. Іван Золотоустий говорить: «Добрий пастир, а такого саме бажає Христос, змагається в подвигах з великим числом мучеників, але мученик помер за Христа тільки один раз, пастир – якщо він такий, яким має бути – тисячу разів помирає за стадо. Він навіть кожного дня може помирати».
Велике й широке поле праці священика-душпастиря. Скільки добра може він вчинити для спасіння душ своїм словом, ділом, прикладом і цілим життям, але лихий священик може накоїти і багато зла, якщо не виконує своїх обов’язків. Великою заохотою для кожного священика хай буде архіпастир Господь наш Ісус Христос. Він сам каже до апостолів: «Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив» (Ів. 13:15).
Священики повинні ревно й сумлінно виконувати свої обов’язки доброго пастиря, щоб при кінці свого життя могли заслужити на похвалу й нагороду з уст самого Христа Господа: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:21).
МОЛИТОВНИЙ ДУХ
- молитва Св. Літургії (намірення за здоров’я і різні прошення, намірення за померлих)
- молитва Св. Літургії та Молебень до ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ на честь ЇЇ ікони”НЕВПИВАЄМА ЧАША” (перший понеділок місяця)
- молитва Св. Літургії та Дев’ятниця до АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА ТА НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗТІЛЕСНИХ (з девять днів до свята в честь Ангелів (21 листопада)
- молитва Св. Літургії та Дев’ятниця до Святого священомученика Йосафата (з девять днів до свята в честь Ангелів (25 листопада)
- молитва Св. Літургії та Дев’ятниця до Святого опікуна та заступника парафії Василія Великого (за девять днів до свята (14 січня)
- молитва: Утренньої, Вечірньої, Часів, Молебнів, Акафістів, Дев’ятниць, Св. Літургія Передосвячених Дарів, служби страсної і світлої Седьмиць. Молитви на сцілення, визволення, благословення та інші потреби та прохання.
- молитви: Молебнів, Акафістів, Дев’ятниць в часі перебування у храмі мощей святих, чудотворних ікон, Чесного Животворящого Хреста Господнього з частицею істиного Хреста Господнього на якому був розп’ятий Ісус Син Божий.
- прослава Бога, Пресвятої Богородиці, Святих через молитву та спів дорослого, молодіжного, дитячого хорів.
«…Бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зітханнями. А Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка Духа, бо з волі Божої заступається за святих» (Рим. 8:26-27).
Ми не знаємо, про що можемо молитися, ми не знаємо Того, кому ми молимося, не знаємо, з допомогою чого ми молимося, ми не можемо знати нічого без допомоги та посередницької участі Духа. Чи слід нам молитися про спілкування з Богом через Христа? Чи треба молитися про віру, про оправдання благодаттю і про істинно просвітлене серце? Ми нічого цього не знаємо.
«Бо ми не знаємо, про що маємо молитися, як належить». Зверніть увагу: «як належить». Нехтування цією фразою чи, щонайменше, нерозуміння її в дусі та істині, привело деяких людей до того, що вони стали, як Єровоам, винаходити нові шляхи поклоніння, нові як по суті, так і по формі, що зовсім не відповідає тому, що відкрито в Слові Божому (див. 3Цар.12:28-29). Але Павло каже, що ми повинні молитися, як належить, а цього неможливо досягнути ні майстерністю, ні вмінням, ні хитрістю, ні винаходами людей чи ангелів. Але Сам Дух підкріпляє нас в немочах наших.
Немочі ж наші, хоча й дуже важко всі перерахувати, полягають у наступному:
1. Без Духа Святого людина не може мати спасаючих думок про Бога, Христа та благословення (див. Пс.9:25). Більше того, люди починають уявляти Бога таким, якими є вони самі (Пс.49:20,21). Будучи не спроможними пізнати Бога, Якому моляться, чи Христа, через Якого вони моляться, не знаючи, про що молитися, як було зауважено вище, як же вони можуть звернутися до Бога без посередництва Духа, який лише один і здатний допомогти їм у їхніх немочах? Істинна молитва, як у зовнішньому вираженні, так і у внутрішніх переживаннях, повинна виливатися з осяяння Духом. Інакше така молитва марна й огидна, тому що серце і язик не діють, та й не можуть діяти заодно, якщо тільки Дух не підкріпить нас в наших немочах (див. Мр.7; Пр.28:9; Іс.29:13). Давид прекрасно усвідомлював це, і саме це змусило його заволати: «Господи, відкрий мої уста, і язик мій звістить Тобі хвалу» (Пс.50:17). Я вважаю, Давид прекрасно говорив і міг виразити себе, як і будь-хто із нас, що видно з його псалмів та справ. Однак, коли цей чоловік, цей пророк іде поклонитися Богу, тоді Сам Бог приходить йому на допомогу, інакше в людини нічого не вийде.
2. Наша молитва повинна бути в Дусі, тому що без Духа люди не можуть творити молитву усвідомлено; вони лицемірні, холодні й непристойні у своїх молитвах, а тому вони зі своїми молитвами огидні в Божих очах (Мт.23:14; Мр.12:40; Лк.18:11,12; Іс.58:2-3). У молитві моління народжується не у звучності голосу, не у показній побожності та смиренні, бо не на це дивиться Бог. Людина, будучи лише людиною, настільки порочна, що не може зберегти своє слово чи думку, а тим більше вже молитву чи частину молитви в чистоті та праведності, щоб Бог міг прийняти її через Христа; з цієї причини фарисеї з усіма своїми молитвами були відкинені. Молитва, що досягає небес, — це молитва, послана туди в силі Духа.
3. Тільки Дух може показати людині чітко й зрозуміло її природню ницість і таким чином поставити її перед необхідністю вилити своє серце в молитві. Слова — це лише слова, і молитва перетворюється в марнослівство, якщо в ній нема почуття ницості. Але коли в людині діє Дух, Він м’яко вказує душі на її жалюгідний стан, на те, де вона опиниться і що трапиться з нею в її теперішньому стані, а також на недопустимість такого стану. Саме Дух наполегливо переконує людину в її гріховності та ницості її життя без Ісуса Христа, ставлячи душу перед необхідністю навернутися до Бога в солодкій, усвідомленій та довірливій молитві згідно з Його Словом (Ів.16:7-9).
4. Навіть якщо люди побачать свою гріховність, без допомоги Духа Святого вони не зможуть молитися. Вони будуть втікати від Бога разом з Каїном та Юдою, будуть повністю позбавлені милості Божої, якщо не буде допомоги від Духа. Коли людина воістину усвідомлює свій гріх і Боже прокляття за гріх, то важко переконати її молитися Богові, бо її серце каже: «Даремно шукати Бога. В мені стільки зла… і не буде мені прощення!» Але ось з’являється Дух і сходить на грішну душу, допомагає їй підняти обличчя до Бога, виливаючи на серце, яке впало у відчай, Своє милосердя, щоб надихнути її навернутися до Бога.
5. Навернення має бути в Дусі чи з Духом; без Нього людина не може знати, як правильно підійти до Бога. Люди з легкістю можуть відповісти, що до Бога можна прийти через Сина, але це неймовірно складне завдання — прийти до Бога власним шляхом, оминаючи Духа. Бо ж саме Дух показує нам шлях до Бога і те, що для нас бажане в Бозі.
6. Без Духа Святого, навіть якщо людина побачить усю свою нікчемність і пізнає істинний шлях до Бога, вона вже ніколи не зможе претендувати на Божу прихильність, отримати частку в Бозі Христі та Його милосердя. І з цієї причини в серця Божих людей посланий Дух, щоб діти Божі могли вигукнути: «Авва, Отче». Сказати це з вірою та розумінням без допомоги Духа — надто непосильне завдання для будь-якої людини. Коли я говорю «з розумінням», то маю на увазі здатність усвідомлювати, що означає народитися згори і бути Божою дитиною. Коли кажу «з вірою», то маю на увазі віруючу душу, віра якої витікає з благодаті, яка діє в ній. Це дає право називати Бога Отцем; право проказувати від серця Господню молитву так, як вона передана нам в Писанні, а не так, як робить багато хто, проказуючи ці слова формально.
О, які далекі люди від розуміння цього, коли вважають, що достатньо вивчити самим і навчити дітей читати Господню молитву, символ віри й різноманітні висловлювання з Писання, тоді як Бог знає, що вони не усвідомлюють свого становища, своєї ницості й не розуміють, що означає прийти до Бога через Христа!
7. Якщо ви хочете, щоб молитва була прийнята, слід молитися Духом, тому що ніхто, крім Духа, не може вознести в молитві душу до Бога. Тобто в кожній дії для Бога, і особливо в молитві, тільки Дух Божий може підготувати серце так, щоб воно промовляло разом з язиком. І дійсно, язик сам по собі дуже схильний до того, щоб діяти без страху й мудрості, але коли язик промовляє сказане серцем, і до того ж серцем, підготовленим Духом Божим, тоді язик говорить так, як велить і бажає Бог. І тому Павло сказав: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом» (Еф.6:18). Молитва, поки в ній не буде серця, подібна звукові без життя, а серце, поки воно не піднесене Духом, ніколи не почне молитися Богу.
8. Серцю не тільки слід піднестися Духом, щоб молитва була правильною, але й залишатися в піднесеному стані з допомогою Духа, щоб молитва була істинною. У цьому й полягає життєва функція молитви — підтримувати постійне спілкування серця з Богом. Мойсеєві було надзвичайно важливо тримати руки піднесеними в молитві до Бога (див. 2М.17:12); тож наскільки ж важливо зберегти серце піднесеним!
Потреба в цьому виникає від того, що, як скаржиться Бог, люди перебувають поряд з Ним тільки своїми устами і знають Його на словах, але їхні серця далекі від Нього (Іс.29:13; Єз33:31).
О, скільки шляхів для втечі винаходить серце під час молитви! Ніхто не знає, скільки в серця затемнених алей та доріжок, які відводять убік і на яких воно може сховатися від Божої присутності. А скільки гордості! Скільки лицемірства перед іншими! І як мало розуміють вони те, як зробити молитву таємним спілкуванням між душею та Богом.
9. Молитва повинна бути в Дусі, інакше сам акт молитви буде безуспішним і безуспішним буде й чекання відповіді на молитви. Молитва — це Боже повеління, яке душа повинна виконувати в усі дні перебування по той бік слави Божої. Христос каже, що людині треба завжди молитися і не занепадати духом (Лк.18:1). І ще Він каже нам, що лицемір визначається тим, що або не молиться постійно, або в молитві не перебуває в силі Духа, тобто молиться лиш формально, удавано (див. Йов.27:10; Мт.23:14). Найлегше людям відпасти, відійшовши від сили Духа до форми, але дуже складно в будь-якій справі, а особливо в молитві, зуміти зберегти життя, дух і силу. Молитва — така справа, де без допомоги Духа людина може помолиться лише раз, але постійно глибоко та щиро спілкуватися вона буде неспроможна; і лише з Духом її молитви досягнуть слуху Господа Саваота.
У Юди є чудовий вірш: «Будуйте себе найсвятішою вашою вірою, моліться Духом Святим» (Юд.20). Він наче промовляє: брати, оскільки вічне життя приготоване для тих, хто сповідує, ви не зможете отримати його, якщо не станете постійно молитися в Дусі. Найбільшим обманом, яким диявол та антихрист зваблюють світ, є зведення людей на шлях суворого дотримання форми, формальної проповіді й молитви. Саме такі люди «мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2Тим.3:5).
Що означає «молитися й розумом»?
Апостол проводить чітку межу між молитвою духом та молитвою розумом. Тому, коли він каже: «Буду молитися духом», то додає: «Буду молитися й розумом». Потреба у такому розрізненні виникла через те, що коринтяни не розуміли свого обов’язку — молитися для збудування себе та інших, і робили це заради самозвеличення. Багато хто з них, володіючи великими дарами (наприклад, говорінням іншими мовами), мали турбуватися про ці дари й використовувати їх для збудування своїх братів. Ось тому Павло й написав цей розділ, щоб вони зрозуміли, що кращими за їхні дари є справи для збудування церкви. «Бо коли я молюся чужою мовою, то молиться дух мій, а мій розум без плоду», однак розум також повинен збудовуватися розумінням того, що сповідують уста. Тому «буду молитися духом, і буду молитися й розумом».
Що робиться з розумінням, усвідомленно, з розумом, те більш ефективне, ніж те, що робиться формально (див. Кол.1:9, Еф.1:17, Фил.1:9). У будь-якій справі, чи світській чи духовній, потрібне розуміння, а тому всі, хто молиться, мають прагнути для себе такого усвідомленого підходу.
1. Молитися розумом — значить молитися так, як учить Дух Святий, з усвідомленням тих потреб, за які душа молиться. Бо якщо людина не розуміє, то вона ніколи не відчує потреби в прощенні гріхів і порятунку від грядущого суду, а отже, не прагнутиме цього чи ж буде настільки прохолодною у своєму проханні, що Бог зненавидить навіть той дух, у якому людина просить про це. Люди можуть повторювати у своїх молитвах одні й ті ж слова, але якщо в одному є духовне розуміння, а в іншому його немає, то між їхніми однаковими словами є величезна різниця! Один говорить від духовного усвідомлення того, про що просить, а в іншого є лише самі слова й тільки.
2. Духовне усвідомлення викликає в серці Бога готовність та бажання дати те, чого потребує душа. Давид духовним розумом вгадував навіть думки Бога щодо себе (Пс.39:7). Те ж відбулося й із жінкою-хананеянкою; своєю вірою та глибоким розумінням за зовнішньою відмовою вона відчула в серці Христа милосердя та готовність спасти, що змусило її невідступно наполягати й просити; і вона просила доти, доки не отримала тої милості, якої потребувала (Мт.15:22-28). Душа тільки тоді стане шукати Бога, молити Його про прощення, коли зрозуміє, що Він готовий простити грішника.
Якщо людина розуміє цінність духовного та Божого, тоді її серце та душа усіма силами будуть прагнути до них, і вона не перестане молитися й просити за них доти, поки не отримає бажаного.
3. Духовно просвітлене розуміння є, отже, тим шляхом, яким душа може прийти до Бога, і воно дає їй мужність йти цим шляхом. Бідну душу можна порівняти з людиною, яку чекає біда, якщо вона не виконає дорученої справи, чи велика нагорода, якщо справа буде виконана. Однак людина, не знаючи, з чого і як почати, незважаючи на страхи та сум’яття, усе ж береться за діло.
4. Просвітлене розуміння бачить великі можливості в обітницях Божих, і це також надихає молитву, що, у свою чергу, надає їй ще більшої сили. Коли людям обіцяють щось, особливо якщо відомо, що обіцяне буде виконано, то така обітниця дає сміливість йти й просити.
5. Просвітлене розуміння є шляхом, яким людина приходить до Бога з різними потребами, іноді з напучуванням, як Яків (1М.32:9). Іноді з проханням, і не тільки вираженим словами, але й таким, що вихлюпується з серця Самим Духом, завдяки тому, що людина усвідомлює цю потребу, і такі прохання не залишають серце Бога байдужим.
Сказане можна проілюструвати таким порівнянням: уявіть, що до ваших дверей підійшло двоє жебраків: один бідний, кульгавий, побитий, голодний, а інший здоровий та міцний чоловік; обидва кажуть одні й ті ж слова, просячи у вас милостині; один каже, що помирає з голоду, інший — те ж саме; але вбогий каліка говорить з більшою переконливістю, з більшим почуттям та розумінням свого нещастя, ніж інший, і це видно з самої його манери говорити й оплакувати себе. Біль та вбогість змушують його говорити в дусі плачу, чого не вистачає іншому. І його, найімовірніше, швидше, ніж іншого, пошкодують ті, у кому є співчуття чи жалість. Так само і з Богом: є люди, які просто за звичкою і за формою йдуть і моляться; є інші, які йдуть молитися, гнані духом гіркоти; один молить з почуття обов’язку та розуміння своїх обов’язків, а з іншого слова виливаються, гнані неймовірним болем його душі. Звичайно, саме на таку людину подивиться Бог, «на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над словом» Його (Іс.66:2).
6. Просвітлене розуміння дивним способом знаходить слова для молитви й допомагає проказати їх. Людина, наділена таким розумінням, вміючи розрізняти добро та зло, відчувати вбогість людську й милосердя Боже, не потребує писань інших людей, які стануть учити їх, як молитися. Як людину, котра відчуває біль, не треба вчити кричати, так само й того, кому розуміння було відкрите Духом, не треба вчити молитов, придуманих іншими людьми, бо вона може молитися без їхньої допомоги. Її справжнє становище, її почуття та розуміння, а також біль, який терпить душа цієї людини, приводить до слізного моління, стогонів у благаннях перед Господом. Серце скорботного у своєму болю та тісноті саме знайде вихід, щоб полегшити муки в стогонах та скаргах.
7. Потрібно, щоб до самого кінця в людині пробувало це просвітлене розуміння, щоб душа безперестанку кликала до Бога в молитві й проханні. Божі люди не підозрюють, скільки обману, спокус та підступу застосовує сатана щодо тої бідної душі, яка щиро прагне до Господа Ісуса Христа. І це допускає Христос, оскільки саме так душа випробовується у своєму прагненні шукати Божого лиця; сатана ж прагне вселити в неї думку про безплідність таких спроб і переконати її, що Бог не хоче бути милосердним до неї. Але просвітлена розумінням Душа каже: «Ну що ж, я буду й далі шукати Господа і буду чекати; я не залишу своїх спроб, хоч Господь і мовчить, і не каже мені слів потіхи» (див. Іс.40:27). Зволікання Бога, яке, як нам здається, ми бачимо у своєму житті, не є ознакою Його невдоволення; Він може приховувати Своє лице й від найдорожчих для Нього святих (див. Іс.8:17). Він любить, коли Його народ молиться й коли він стукає у ворота Царства Небесного.