АНОНС, Життя парафії

Вперше у Львові: Мощі святих фатімських дітей: Франциска і Жасінти перебуватимуть на парафії св. Василія Великого (Рясне1)

Вперше у Львові: Мощі святих фатімських дітей: Франциска і Жасінти перебуватимуть на парафії св. Василія Великого (Рясне1)

На парафії Св. Василія Великого (Львів-Рясне1) з 17 травня по 1 червня 2018 року перебуватимуть мощі святих фатімських дітей Франциска і Жасінти.

фатіма

Рік 1917. Європа поглинута війною. Троє малих пастушків – Франциск, Жасінта і Люсія – пасуть своє стадо овець в Кова да Ірія, якихось два кілометри від Фатіми, коли «Панна, ясніша від сонця» являється їм, тримаючи у руках білий розарій.

Перед тим першим видінням (усього шість) до них тричі приходив ангел, щоб попередити їх, підготувати до «пізнання ласки Божої» і закликати до «молитви й пожертви за спокутування гріхів».

Франциск і його покликання

Франциск був десятим з одинадцяти дітей. Він був «зразково слухняною» дитиною, як запевняли його батьки, Олімпія і Мануель Марто. «Терпеливий, лагідний та відчужений, схильний до рефлексій». Під час ігор та забав він зажди зі спокоєм сприймав поразки. Коли перемагав і друзі хвалили його першість, він сприймав це з покорою.

Зазвичай він тримався осторонь і не переймався, коли інші залишали його у тіні поза увагою. За словами кількох очевидців, він любив спокій, тишу і уникав бійок. Він захоплювався природою, поезією та музикою. У нього було велике серце.

Під час першого видіння, 13 травня 1917 року, Марія сказала йому, що невдовзі він потрапить на небо, але перед тим він мусить часто відмолювати розарій. І малий Франциск виконував цю вказівку до смерті. За даними біографів, він помер 4 квітня 1919 року від іспанки – цю хворобу він сприйняв як «великий дар», щоб виблагати у Христа («засмученого через безліч гріхів» – говорив він) прощення гріхів померлих і потрапити на небо.

Бельгійський портал, присвячений видінням Fatima.be, подає спогади осіб, які були з ним у останні дні життя:

«Одного дня з Франциском зустрілися дві жінки і запитали, ким він хотів би бути, як виросте:

  • Чи хотів би ти бути столяром? – запитала одна.
  • Ні, пані.
  • А може хочеш бути військовим? – питає друга.
  • Ні, пані.
  • А чи не хотів би ти бути лікарем?
  • Теж ні.
  • Я знаю, ким би ти хотів бути! Священиком! Правити меси, сповідати, виголошувати проповіді… Чи не так?
  • Ні, пані, я не хочу бути священиком…
  • То ким би ти хотів бути?
  • Ніким. Хочу померти! І потрапити на небо!»

«Він насправді цього хотів», – розповідав батько. За два дні до смерті Франциск попросив перше Святе Причастя і зізнався своїй молодшій сестрі Жасінті: «Сьогодні я щасливіший за тебе, бо Ісус є в моєму серці». Увечері він сказав мамі: «Мамо, поглянь, яке гарне світло, там, біля дверей! Я вже його не бачу!», – з красивою ангельською усмішкою, без сліду страждань чи скарги. Хлопчикові не було й 11 років!

Це обіцяла йому Мати Ісуса. Що прийде, якщо він буде часто відмолювати розарій. «Він молився дев’ять разів на день і героїчно складав пожертвування», щоб уникнути гріхів. А коли вже не міг молитися, сказав: «Мамо, я вже не маю сили відмолювати розарій і моє Ave Maria звучить пусто…», а мати втішала його повну жалю душу словами: «Якщо не можеш відмолювати розарій вустами, словами, відмолюй серцем. Матір Божа почує молитву і буде задоволена нею».

Останки Франциска залишалися на парафіяльному кладовищі аж до 13 березня 1952 року, коли їх було перенесено до каплиці з правого боку вівтаря базиліки Матері Божої Розарію у Фатімі. Саме навпроти останків молодшої сестри, похованих тут 1 травня 1951 року (або роком раніше). Біля них 19 лютого 2006 року спочила сестра Люсія.

Приниження Франциска

Скільки ж принижень мусив знести цей малий хлопчик, коли в Алджустрел, де він проживав з сім’єю, поширилася звістка про перше видіння Пречистої Діви. В школі його висміювали, а його вчитель, який не вірив у Бога, вважав його «фальшивим пророком».

Але Франциск ніколи не скаржився, він без слів зносив будь-які дорікання, навіть нічого не розповідав батькам. «Ви будете змушені багато витерпіти, але Божа ласка буде для вас підтримкою, потіхою», – попереджала трьох пастушків Марія.

Жасінта і її покликання

Вона була наймолодшою з усіх дітей Марто, народилася через два роки після свого брата Франциска. 1917 року так, як і її брат, вона не вміла читати і ще не прийняла Перше Святе Причастя. За словами Люсії, вона була жвавою і веселою дівчинкою, з серцем у долонях. Вона була дуже вразлива, її легко було вивести з рівноваги. Але як і Франциск, вона мала душевний спокій, чим завдячувала глибокій вірі, яку винесла з рідного дому.

У всьому, що вона робила, була помітна присутність Бога і Марії. В горах, далеко від людей їй з братом подобалося вигукувати свої імена. Вона часто промовляла усе «Ave Maria» так, щоб після кожного слова було виразно чути ехо. І це Жасінту, як пізніше визнала Люсія, Матір Божа обдарувала «великою щедрістю ласк» та «кращим пізнанням Бога і цноти».

Люсія описала двоюрідну сестру як особу з «чистим серцем» – пише портал, присвячений святим і благословенним santiebeati.be. Її очі говорили про Бога, вона безмежно цікавилася питанням «жертвування та умертвіння».

Як і Франциск, вона добре закарбувала у серці вказівку, яку дала їм Марія у четвертому видінні (їх було всього шість): «Моліться, багато моліться і жертвуйте за грішників, будьте посвячені за грішників. Тому що багато душ потрапляє до пекла, а немає нікого, хто б жертвував і молився за них».

Від початку видінь вона віддавала свою їжу бідним, а сама споживала коріння і дикі фрукти. «Може завдяки цьому навернеться більше грішників», – говорила вона щоразу, як відмовляла собі у питті чи їжі, або коли на неї сипалися кпини і неправильне ставлення. Вона завжди повторювала: «Я так люблю Господа і Пречисту Діву Марію, що не перестану говорити їм, як їх люблю».

Вона постійно наспівувала: «Солодке серце Марії, будь моїм спасінням! Непорочне серце Марії, наверни грішників, порятуй душі від пекла». Так як у Франциска і Люсії, у неї постійно звучала обітниця Пресвятої Діви Марії; «Ви мусите багато витерпіти, але Божа ласка буде для вас підтримкою».

Диво у труні

Як і Франциск, Жасінта жила недовго. 1918 року, тоді, коли й він, вона підхопила грип іспанку, але померла роком пізніше, після довгих місяців агонії. У цей період Матір Божа являлася їй тричі: «О мамо! Невже ти не бачиш там Матері Божої з Кова де Ірія?» – якось вигукнула вона.

Вона померла 20 лютого 1920 року, як їй заповіла Марія в одному з видінь: «Матір Божа сказала нам, що невдовзі прийде по Франциска, щоб забрати його на небо. Що до мене, Вона попросила, чи не хотіла б я навернути ще більше грішників. Я відповіла, що так», – розповідала потім її двоюрідна сестра (Fatima.be). Не для того, щоб її зцілити, а щоб зазнати більше терпінь «як покуту за гріхи супроти Непорочного Серця Марії».

Жасінта померла в самотності, але вона не боялася, тому що Пресвята Богородиця обіцяла «прийти по неї і забрати до неба».

Труна малої візіонерки потрапила до костелу в Ангес. І дивний факт, три дні після смерті її тіло випромінювало запахи різних квітів. Це було вражаюче, особливо за умов, коли тіло перебувало на повітрі після довгої хвороби. Ніхто не міг це пояснити. Щоки і губи Жасінти були рожеві, ніби вона досі жила.

12 вересня 1935 року її труна була перевезена з Віла Нова в Орені до Фатіми. Коли її відкрили, то з’ясували, що обличчя візіонерки залишилося нетлінним. Як і під час останньої ексгумації в Базиліці Матері Божої Розарію 1 травня 1951 року.

Фото обличчя Жасінти надіслали Люсії, яка передала його єпископу Лейрії Хосе Альвенсу Корреія, нагадуючи, що хотіла б, щоб одного дня Господь захотів дати їй «Ореол святих, для найбільшої слави Пречистої Діви Марії».

Після цього листа португальський єпископ попросив Люсію, щоб вона описала все, що знала про життя Жасінти. Ці спогади ввійшли до першого з шести «Щоденників» сестри Люсії, виданих 1935 року.

Після смерті чутки про святість малих пастушків з Фатіми поширились по всьому світі.  Беатифікаційний процес розпочався 1952 року, а закінчився 1989-го. 1999 року було признане чудо зцілення за посередництвом молитов до Франциска та Жасінти, і, як вже було згадано, 13 травня 2000 року їх беатифікував Йоан Павло ІІ.

Чудо, яке відкрило шлях до їхньої канонізації, 2013 року сталось у Бразилії.  Шестирічний хлопчик випадок випав з вікна, отримавши численні важкі черепно-мозкові травми з втратою мозкової речовини.

В місцевій лікарні, непристосованій до лікування таких суворих травматичних ушкоджень, він переніс операцію. Прогноз був дуже серйозний: підвищений ризик смерті, або постійний вегетативний стан, у кращому випадку, серйозні когнітивні порушення. Але три дні після цього хлопчик повністю видужав, ходив без сторонньої допомоги, йому не була потрібна жодна терапія і він не мав ніяких неврологічних і когнітивних пошкоджень. У лютому цього року лікарі Медичної Ради висловили одностайну позитивну думку про повне зцілення, яке не має наукового пояснення.

Під час нещасного випадку, піднявши дитину з тротуару, батько молився до Пресвятої Богородиці з Фатіми і двох малих блаженних пастушків, а протягом ночі родина та сестри

монахині безперервно молились за одужання хлопчика.

Жасинта-Лусия-и-Франсишку

за матеріалами: http://slovo.today