Життя парафії

УРОЧИСТЕ СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ НА НАШІЙ ПАРАФІЇ

УРОЧИСТЕ СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ НА НАШІЙ ПАРАФІЇ

28 травня 2016 р.Б. на нашій парафії відбулися Перша Сповідь, а 29 травня 2016 р.Б. Урочисте Святе Причастя, якого діти чекали з нетерпінням, докладаючи всіх зусиль, щоб свято пройшло в них якнайкраще. Діти вивчали Божу науку, молитви, старалися відвідувати церкву і свято наступило. Усі з хвилюванням у серці відбули Святу Тайну Покаяння, а другого дня Господь завітав до них у Пресвятій Євхаристії. Цього року приступили до Першої Сповіді 32 дітей. Нехай Всемогутнії Господь благословить дітей, їхніх  батьків на добре християнське життя.

 

ТАЙНА ПОКАЯННЯ

Тайна покаяння – це велике таїнство божої любови й милосердя до грішника. Бо коли ми, обмиті з наших гріхів у хрещенні та обдаровані освячуючою божою ласкою, знову чинимо зі злоби чи немочі гріхи, Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам кожночасно простити (див. Лк. 15,12-32). Але для одержання його прощення, треба мати біль душі за наші грізи, покаятися і постановити жити з Христом. Відтак визнаємо наші провини перед священником і через його уста одержуємо прощення наших гріхів. Це і є сповідь, яку встановив по своїм воскресенні Христос, кажучи до апостолів, а через них до їхніх наслідників: “Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться” (Ів. 20,22-23). Якщо б не було священика, можемо зробити в собі почування глибокого душевного болю та постанови не губити божої благодаті і при найближчій нагоді ісповідати свої гріхи перед духовним отцем. А в наглім смертельнім випадку треба пережити в серці глибокий жаль за свої провини і переблагати Бога, віддаючи себе вповні в його руки, бо він справедливий суддя, але над усе – наш люблячий і милосердний Батько. Приготування до сповіді Що треба зробити, щоб наша сповідь буда добра? 1. зробити іспит совіти; 2. збудити в собі жаль за гріхи; 3. постановити поправитися; 4. визнати гріхи перед священиком у сповіді; 5. відбути покуту, яку завдав сповідник. Як робимо іспит совісти? У молитві до Святого Духа просимо за добре переведення іспиту совісти і за ласку доброй сповіді. Опісля пригадуємо собі: коли ми відбули останню важну сповідь, чи не забули якого гріха і чи відбули задану покуту. Потім переходимо по черзі заповіді божі і церковні та різні роди гріхів, і застановляємося, чи ми не провинилися проти котроїсь заповіді словом, ділом, думкою, або залишенням доброго діла. При тяжких гріхах треба пригадати собі їх число, а якщо це неможливе, тоді бодай приблизно, як часто на тиждень, на місяць, на рік ми їх допускалися. До того ж треба собі пригадати обставини, час, місце, ціль, а також особи й середовище, серед якого ми гріх учинили, бо бувають такі обставини, що зміняють рід гріха, або з легкого роблять гріх тяжкий. Коли ми пригадали собі всі гріхи, тоді збуджуємо в душі щирий жаль за них і постанову поправи, а відтак можем вже приступити до сповіді. Чи іспит совісти робимо тільки перед сповіддю? Добрий християнин робить іспит совісти щовечора, поки піде на спочинок, бо кожної хвилини треба бути готовим на смерть. Такий вечірній іспит совісти показує нам правдивий образ нашої душі і справжню нашу вартість перед Богом. Що значит жалувати за гріхи? Жалувати за гріхи значит збудити в душі біль (не тільки казати словами), що ми Бога зневажили, і відчути обридження до своїх гріхів. Досконалий жаль походить з любови до Бога, що його ми зневажали, і до Ісуса Христа, якого своїм гріхом ми розпинаємо, як каже св. Павло. Жаль, однак, є недосконалий, коли боліємо душею тільки тому, що ми через гріх втратили небо, а заслужили собі на пекло. Чи сповідь є важна, якщо ми навмисно затаїли тяжкий гріх? Така сповідь є неважна, і через неї допускаємося нового, дуже тяжкого гріха: святотатства. Що робимо, коли ми забули визнати тяжкий гріх на сповіді? У такім випадку сповідь є важна, і ми не маємо обов’язку її другий раз повторяти. Вистачає, як ми той гріх визнаємо на нашій наступній сповіді. Як часто сповідатися? Маємо обов’язок принайменше раз на рік, або в небезпеці смерти, визнати на сповіді тяжкі гріхи, як також бодай раз на рік, коло Великодня, чи то в годині смерти, прийняти святе причастя. Поза тим Церква заохочує вірних, бо це для них дуже корисне, сповідатися більше разів, навіть і з менших провин, званих повсякденними гріхами, і якомога частіше, а навіть щоденно, причащатися. Молитва до Святого Духа Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди, і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші. Молитви перед обрахунком совісти Вселаскавий і преблагий Господи! Ти не хочеш смерти грішника, але хочеш, щоб він навернувся до тебе і жив. Ти завжди готовий простити грішникові і прийняти його розкаяного до своєї ласки. І я, грішний (грішна), хочу відкрити перед тобою своє серце. Як блудний син, обтяжений всякими гріхами, приходжу покірно і з повним жалем до найліпшого Отця, і прошу: “Отче, милостивий будь мені, грішному (грішній). Я згрішив, Господи, перед тобою, і не гідний (гідна) зватися сином твоїм (дочкою твоєю). Согрішив (согрішила) я, Господи, прийми мене, що каюся”. Подай мені, Господи, свою ласку, просвіти мій розум, щоб я бачив (бачила) мої гріхи; розбуди в серці правдивий жаль і допоможи мені щиро висповідатися. Духу Святий, пошли мені благодать з висот і просвіти мій розум, щоб я всі мої гріхи спізнав (спізнала). Поруш моє серце, щоб я щиро жалував (жалувала) за них і укріпи мою волю, щоб я своє життя направив (направила) і одиноко тобі, Богу небесному, служив (служила). Пресвятая Богородице, змилосердися надо мною і випроси мені правдиве розкаяння. Іспит совісти Пригадую собі, коли я останній раз сповідався (сповідалася) і чи не затаїв (затаїла) якогось гріха. Котрий гріх затаїв і скільки разів? При кожнім тяжкім грісі пригадую собі, скільки разів я допустився його. 1-ша божа заповідь: Нехай не буде в тебе чужих богів Чи сумнівався (сумнівалася) в правдах вірі і такі сумніви творив перед кимсь іншим? Стидався відверто визнавати свою віру? Мовчав, коли хтось говорив проти Церкви і віри? Занедбував молитви? Як поводився під час богослуження? Належав до атеїстичних організацій? 2-га божа заповідь: Не взивай намарне імени Бога Чи вимовляв без пошани ім’я Бога або святих? Кляв? Насміхався з релігійних обрядів? Вживав святих слів до жартів? Присягав криво? Нищив священні, церковні речі? 3-тя божа заповідь: Пам’ятай день святий святкувати Чи опускав Службу Божу в неділі і свята? Працював тяжко в неділі або свята без конечної потреби? Занедбував краще пізнати правди християнської віри? 4-та божа заповідь: Шануй батька твого і матір твою Чи зневажав своїх батькіх, родичів, учителів та настоятелів, смутив їх, був їм неслухняний, невдячний? Бажав їм злого, говорив зле про них, чинив їм кривду? 5-та божа заповідь: Не вбивай Чи вдіяв комусь шкоду в здоров’ю, брав участь у бійці, розбуджував ненависть, бажав комусь зла, проклинав, був мстивий? Давав комусь соблазнь, намовляв до гріха? Уживав наркотики або давав їх комусь? Вкоїла аборт або причинився до нього? 6-та і 9-та божі заповіді: Не чужолож; Не пожадай жінки ближнього твого Чи любувався в нечистих думках, оглядав непристойні образки? Говорив сороміцькі слова? Чи при дітях? Учинив безстидні діла, сам чи з кимсь, і як часто? Приставав з безсоромними людьми? Читав неморальні книжки? Розбив комусь подружжя? Був у домі розпути? Сумлінно сповняв свої подружні обов’язки? 7-ма і 10-та божі заповіді: Не кради; Не пожадай ничого, що є власністю твого ближнього Чи вкрав щось? Ошукав когось? Робив легкодушно довги, витрачав гроші на непотрібні речі? Завидував комусь? Скривдив когось? Направив заподіяну шкоду, віддав позичену або знайдену річ? Вкоїв якусь несправедливість? 8-ма божа заповідь: Не свідчи ложно на ближнього Чи говорив неправду, виявляв без потреби чужі хиби? Посуждував несправедливо? Обмовляв, брав участь у сплетні? Виявив чужу тайну, образив кого?   Церковні заповіді Чи ламав піст? Опускав молитву? Пропустив великодню сповідь або святе причастя? Брав участь у гучних забавах у забороненім часі? Читав злі і пусті книжки, часописи; давав їх іншим читати? Головні гріхи Чи був гордий? Понижував інших? Радів з чиєїсь шкоди або нещастя? Був п’яний? Був лінивий? Жаль і постанова поправитися Господи, Ісусе Христе, Спасителю мій! Прости мені мої гріхи. У своїй безконечній доброті ти сказав, що не хочеш смерти грішника, але чекаєш, щоб він навернувся і жив. Ти, Милосердний, н хочеш моєї загибелі і кожним словом своєї божественної науки кличеш мене до спасення. Прийми ж моє щире каяття, бо з цілого серця жалую за свої гріхи і гиджуся ними. Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній). Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені. Сповідь Роблю знак хреста і вітаю отця-сповідника словами: Слава Ісусу Христу! Останній раз сповідався (сповідалася) [тут кажу коли]. Зневажив (зневажила) Бога такими гріхами… Вичисляю гріхи, так як я їх собі пригадав (пригадала) в іспиті совісти. Священик подає мені науку і завдає покуту. Відтак подає мені розрішення, а я, хрестячись, молюся: Коли священик уже дав розрішення, роблю знак хреста і, дякуючи, відходжу та відбуваю покуту. Молитва священика над каянником Господи, Боже спасення рабів твоїх, милостивий, і щедрий, і довготерпеливий! Ти оболіваєш над нашими злобами. Ти не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і жив. Сам і нині умилосердися над рабом твоїм (рабою твоєю) [ім’я] і подай йому (їй) образ покаяння, прощення гріхів і відпущення, прощаючи йому (їй) всяке прогрішення, вольне і невольне. Примири і з’єднай його (її) зі святою твоєю Церквою в Христі Ісусі, Господі нашім, з яким тобі належить влада і велич, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Молитва розрішення Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами свого чоловіколюбія, нехай простить тобі, чадо, всі прогрішення твої; і я, недостойний єрей, властю його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Молитви по сповіді Безконечно милосердий Господи, дякую тобі з цілого серця, що ти простив мені мої гріхи і очистив мою душу. Допоможи мені, Господи, щоб я назавжди став (стала) твоєю доброю й вірною дитиною. На майбутне постановляю не грішити та уникати всього, що мене доводить до злого. Дякую тобі, найдорожчий Спасителю, що ти установив святу тайну покаяння для нещасних грішників. Відтепер хочу радо й вірно тобі служити, сумлінно викоснувати всі мої обов’язки, поборювати спокуси до гріха та опановувати всі пристрасті. Навчи мене, Господи Ісусе, гарячу бажати і охоче виконувати все те, що тобі є миле. Пошли мені ясне пізнання того, чого від мене жадаєш, і зміцни волю й силу все те виконувати. Захорони моє серце перед спокусами і навчи мене пізнати твою волю і вірно сповняти її в моєму житті. Господи Ісусе Христе, умилосердися надо мною. Пречиста Діво, Богородице, Маріє. Поможи мені якнайкраще виконувати божу волю, так як ти це робила. Будь моєю заступницею перед Богом. Покаянні молитви з Канону св. Андрея Критського Іди, окаянная душе моя, зі своїм тілом: сповідайся Творцеві твоєму і принеси Богові в розкаянні сльози. Отче! Змалку переступаю твої заповіді, і в гріхах та в лінощах проминуло життя моє. Тому кличу до тебе: Поможи мені своєю ласкою бодай тепер підвестись із моїх гріхів. Подай мені, Спасе, руку, як колись Петрові, і виведи мене, Боже, з гріховної безодні. Ласку й милосердя своє подай мені, за молитвами Пречистої Матері, що родила тебе в чистоті, і всіх святих. Мене, що припав духом перед дверми твого милосердя, Спасе, не відкинь, як непотрібного слугу, у вічну погибіль, але перед смертю ще даруй, Чоловіколюбче, прощення моїх гріхів. Ангче Божий, що зняв гріхи зі всіх людей! Здійми і з мене великий тягар моїх прогрішень і, як милосердний, даруй мені сльози покаяння. Ти, судде й сердцевідче мій, що маєш знову прийти з ангелами судити ввесь світ, поглянь милостивим оком на мене. І хоч я більше згрішив (згрішила), ніж усяка інша людина, не відкинь, а помилуй мене, Господи. Амінь. Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.Жалую з цілого серця, що я своїми гріхами зневажив (зневажила) Бога.

Джерело: www.dobre.org.ua

ТАЙНА ЄВХАРИСТІЇ

«Хто їсть моє Тіло і п’є мою Кров, той має життя вічне, і я воскрешу його останнього дня», (Ів. 6, 54).

Свята Літургія, як Безкровна Жертва, це осередок культу й духовного життя Христової Церкви. А це тому, що на Святій Літургії здійснюється Тайна понад усі Тайни — Пресвята Тайна Євхаристії. Другий Ватиканський Собор в догматичній конституції про Церкву називає Євхаристійну Жертву «джерелом та звершенням цілого християнського життя» (§11). А в декреті про Пресвітерів сказано: «Бо в Святій Євхаристії поєднується усе духовне добро Церкви, тобто сам Христос» (§5).

Культ Пресвятої Євхаристії у Христовій Церкві такий давній, як давня сама установа цієї Святої Тайни. Цей культ сотні років у Східній та Західній церквах завжди був поєднаний тільки з відправою Святої Літургії. Тільки в XII ст. Західна церква по різним причинам починає впроваджувати культ Пресвятої Євхаристії поза відправою Святої Літургії, тобто культ освячених і в кивоті збережених Євхаристійних Дарів. Вслід за цим з’являються різні обрядові практики, дотепер незнані в Церкві. Вшанування Євхаристійного Христа в кивоті стає у Західній Церкві мотивом до започаткування празника Божого Тіла. Його святкує Західна Церква в четвер після віддання празника Святої Трійці. Пам’ять започаткування Пресвятої Євхаристії і Східна і Західна Церкви відзначають у Великий Четвер.

Ісус Христос на Тайній Вечері установив Пресвяту Євхаристію, щоб по всі часи приносилася в Церкві Свята Безкровна Жертва на згадку Його Кровної Жертви на хресті та щоб бути духовною їжею для душ. Другий Ватиканський Собор описує ціль започаткування Пресвятої Євхаристії так: «Наш Спаситель на останній Вечері, тієї ночі, коли Його було видано на смерть, установив Євхаристійну Жертву свого Тіла й Крові, щоб на всі віки, аж до свого другого приходу, повторяти Хресну Жертву й таким чином довірити Церкві, пам’ятку своєї смерті й воскресіння: таїнство побожності, знак єдності, зв’язок любові, пасхальну гостину, на якій Христос приймається, дух наповнюється ласки й дається нам завдаток майбутньої слави» (Про Святу Літургію, §47).

Із цілі установлення Пресвятої Євхаристії випливає, що вона у своїй основі не є предметом, але актом Боговшанування, так званий, властивий культ Пресвятої Євхаристії полягає не в її зберіганні, а в Жертвоприношенні та Святому Причасті вірників. В перших століттях християнства зберігалися Освячені Дари не для культу, а тільки як запасні Дари для хворих і помираючих. Спосіб переховування Святих Тайн був дуже простий і непомітний. Їх зберігали або в захристії, або за престолом, або у посудині в виді голуба, що звисав над престолом. Наші сьогоднішні кивоти з’явилися лише в XVI ст..

До сьогодні деякі східні Церкви, як наприклад Коптійська (Ефіопія), Сірійська (Сірія) і Несторіанська узагалі не зберігають Святих Тайн. А хворим уділяють Святе Причастя зразу після Служби Божої.

Святі Отці першого тисячоліття як Східної так і Західної церков знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в зв’язку з служінням Святої Літургії. Тому вони безнастанно призивають вірників до частої і навіть щоденної участі в Святій Літургії і Святому Причасті. Перші християни так любили й цінили Святу Літургію і Святе Причастя, що навіть під загрозою смерті, брали в них участь. Для них бути на Святій Літургії і поєднуватися з Христом у Святому Причасті було найбільшою ласкою і привілеєм, а бути виключеним від участі у Святій Літургії чи Святому Причасті – найбільшою карою. Всі Православні Церкви й сьогодні знають культ Пресвятої Євхаристії тільки в поєднанні з Святою Літургією.

Наш український народ, приймаючи святу віру з Візантії, прийняв з нею і тисячолітню традицію Східної Церкви щодо культу Пресвятої Євхаристії. А цей культ від апостольських часів, як було вище сказано, полягав у приношенні Святої Безкровної Жертви та у Святому Причасті. І наша Українська Церква від самих початків християнської віри цей культ ревно плекала.

Київський митрополит Петро Могила у своєму Требнику з 1646 р. приписує як священикам, так і мирянам зберігати дуже велику почесть до Пресвятої Євхаристії. Священики мають з великою пошаною і побожністю торкатися до Святих Тайн, зберігати їх і віддавати їм постійну шану. До святилища повинні входити без головного убору і робити глибокий поклін перед Святими Тайнами. При виході з святилища треба знову глибоко поклонитися Святим Тайнам. Подібно й на початку і при кінці кожного Богослужіння треба робити низький поклін.

Те саме наказує митрополит Могила й тим, хто служать біля престолу. Вони не сміють навіть доторкатися самого престолу, а тим більше на ньому стоячих Святих Тайн. З огляду на пошану до Святих Тайн ніхто з не духовних осіб не сміє входити до святилища. А паламарі мають часто сповідатися і приймати Святе Причастя та жити чесно і тверезо.

Подібно і Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький вимагає превеликої пошани для Святих Тайн на престолі. «Найсвятішим місцем у церкві — каже він у пастирському посланні з 1900 р. — це престол Божий, а на ньому кивот — палата Христа… Бо Святий Жертовник то найсвятіше місце. А тому, що на ньому приноситься найсвятіша Жертва Служби Божої, і тому, що Найсвятіший Господь неба й землі перебуває в ньому під виглядом хліба. Це місце настільки святе, що простий християнину й доторкнутися до нього не достойний! А священики, котрі є посвячені для Божої служби, наближаються до нього лише зі страхом та з чистим сумлінням. Це місце настільки святе, що на ньому не повинно бути нічого, що не є попередньо визначене нашим святим обрядом». (Пастирський Лист з 1900 р.).

У Східній церкві ніхто й ніколи не перечив дійсної присутності Христа у Пресвятої Євхаристії, тому не було потреби ту присутність наголошувати окремим вшануванням поза Святою Літургією.

Однак, Замойський Синод 1720 р. своїм рішенням наказує і в Греко-Католицькій Церкві святкувати празник Божого Тіла. Тож тепер і в нас щораз більше стає звичаєм, щоб під час різних богослужб і навіть під час Святої Літургії виставляти Святі Тайни, давати ними благословення поза Літургією, організовувати процесії зі Святими Тайнами.           В 1738 р. перший раз з’являється друком Служба Божа празника Пресвятої Євхаристії.

Добре й похвальне всяке вшанування Пресвятої Євхаристії, але найкраще те, що відповідає волі Господа нашого Ісуса Христа, найбільш узгоджене з традиціями Східної церкви та в дусі нашого обряду, а таким вшануванням є, якраз, любов і цінування Святої Літургії та часте Святе Причастя. Того бажає сам Христос, до того заохочує Церква й того вимагає потреба нашої душі.

Тому культ Пресвятої Євхаристії у зв’язку з Безкровною Жертвою Служби Божої і Святим Причастям має і мусить бути в нас завжди на першому місці. «Немає святішої, величнішої та важливішої дії, — каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький, — ніж страшна Жертва Служби Божої. Коли священик приступає до жертовника, тоді його чин перевищує у важливості і святості всі діяння людей, котрі історики записують як важливі історичні події». А про значення Святого Причастя для нашого духовного життя св. Пій Х каже: «Святе Причастя — це найкоротша й найпевніша дорога до неба».

Джерело:http://blyzhchedoboga.com.ua